Хроніки химерного світу

0000110100

Mon, 05 Nov 2007 20:52:13 GMT

Поїзд, що виринає з тонелю.

Наростаючий вихор мертвого крижаного повітря та металевий гуркіт. Крижинки наростають на віях, серце завмирає і лише коли волосся підіймається, самотушки розгойдуючись у такт беззвучній симфонії забутого композитора, з"являється Він - шалений паралелепіпед, розганяючи морок, розриваючи завісу між світами - нашим та своїм-потойбічним.
В цю мить перед очима вслід за темними вікнами вагонів пробігає все і всі, і не встигаєш ти народитися наново, як ацьцький потяг знову втягується в нікуди.
"Обережно, двері зачиняються. Наступна станція - небо..."

0000110011

Thu, 18 Oct 2007 21:35:26 GMT

Спалах - гуркіт - вогняний стовп - красень-лендкрузер, повільно плюючи на закон земного тяжіння, перевертається на бік.
За ним - блискучий опель - спалахує, підскакує і опускається на всі чотири колеса, з важким стогоном грюкаючи дном в розпечений асфальт.
Далі Ланос, пузатий німець-"мерс", пара тойот схожих мов дві сварливі сестри-близнючки, ще якісь пихаті іномарки, що їх важко розгледіти у химерній грі світла і тіні. Вогняна феєрія, лише сьогодні, за цінами нижче ринкових, два квитки за ціною трьох з половиною..
Бах! Бах! бах! спалахують як свічки, лопаються мов повітряні кульки... але чомусь із напалмом. Імпровізовані салюти продовжуються на протилежному боці стоянки, розриваються сигналізації, розриваються сирени, розриваються шкіряні салони - це мабуть болючіше, але факту не міняє. Уламки скла розлітаються в радіусі кількадесят метрів, частини обшивки валяються попід ногам тут і там, чорний дим і смердіння горілого пластику заповнюють порожнечу в нічному небі...

Наступного ранку - "Сталася пожежа на автостоянці по вулиці N, збитки становлять X0000000 гривень, людських жертв немає. Причина пожежі - недопалок, кинутий у бензинову калюжу. Винуватці розшукуються..."

0000110010

Tue, 02 Oct 2007 21:49:19 GMT

Поміж руїнами, ледь помітні, носяться тіні. Тіні минулого. Прозорі химерні потвори, що простягають хижі руки до випадкових перехожих, випучуючи очі на відсутніх обличчях. Ніколи їх кістляві пальці не торкнуться більше живої плоті, стримані трансцедентними кайданами. І все, на що вони здатні - це жахати, не пускати подорожніх уперед, стримуючи своїм стогоном.

Завжди зі мною. Мої страхи. мої спогади. мої нездійснені мрії.
Посунути. Відкинути. Переступити так само, як і дитячі нічні жахи. Бо хто повертається до минулого, тому немає дороги в майбутнє.

Важче ж, коли чиїсь мрії стоять за твоєю спиною, вчепившись у светер та тремтячи від болю...

0000110001

Wed, 26 Sep 2007 23:43:56 GMT

- Да..
- Ты уверен, что этого хочешь?
- Да
- И не боишься?
- Нет, я решил. Я действительно хочу каждое утро просыпаться рядом с тобой. Заглядывать в эти огромные карие глаза и тонуть в их глубине, играть с волосами, нежно дыша на ушко. Ощущать рядом твое тело и обнимать, гладить, целовать...
Вместе и навсегда
Упиваться манящей свежестью твоих губ, любоваться застывшими чертами - благородно побледневшим личиком, окаймленным черной рамкой непослушных локонов. Твои прохладные, недавно еще непоседливые ручки сжимают теперь накрахмаленную простыню, прекрасная грудь больше не вздымается и не опускается благородно в такт твоему дыханию... на белоснежной лебединой шейке еле заметный порез...
Повсюду идеальная чистота - ты всегда любила порядок. И лишь солоноватый привкус крови навсегда запечатлелся на моих уставших губах...

0000110000

Mon, 10 Sep 2007 20:10:03 GMT

IN GOLD WE TRUST...
прочитав щойно на блискучій монетці вартістю 1 доллар.
Вечір, пітьма, утомлені очі - глючить. але, може, така вона і є, сутність речей?

0000101111

Sun, 19 Aug 2007 20:26:36 GMT

Хуйово
Хуйово, блядь...
Достатньо хуйово, щоб не зважати на присмак вмираючого сонця на вустах. Достатньо вільного часу, щоб запалений мозок креслив все нові психоделічні картини - я ж-бо хвора людинка.

Тривога
Тривога, що постає звідкісь з-за спини...
Наче ти чогось не знаєш. Наче щось має бути по-інакшому. Наче серце стискає.. Чорно-білі сни божевільного янгола.

Тіні
Тіні минулого чи то майбутнього...
Тіні тануть, коли повертаєшся до них обличчям, наче ніколи й не існували. Черговий приступ паранойї знову змушує тебе озиратися в порожнечу.

Предчувствіє гражданской войни...

0000101110

Sun, 19 Aug 2007 20:25:23 GMT

Мега-дівчина.
Коли Вона йшла вулицею, дівчатка проводжали кралю заздрісними поглядами, мучачики ж забували про свої діла і довго втикали їй услід. Вона роздавала свій номер телефону направо й наліво і тримала мобільний вимкнутим.
Її любили ВСІ, Вона ж любила лише саму СЕБЕ. Вона любила себе кожну ніч до нестями в усіх можливих позах. Зранку Вона підфарбовувала очі та поверталася на вулицю - дарувати посмішки випадковим перехожим...

0000101010

Tue, 20 Mar 2007 20:30:07 GMT

Одне й те саме.
Скрізь. скрізь. скрізь.
Хлопці хочуть одного й того самого. Дівчата - того ж, але не зізнаються собі, наступаючи на одні й ті самі граблі, по-дорослому матюгаючись, йдуть шукати інші такі самі..
Солоні запахи поту й крові, розбите скло, регіт, розбризкані мізки, виколоті очі - як можна дивитися таке лайно.
Ха, молодь! тупі, як і я рік тому. Так, всі однакові. Життя - лайно. А цей/ця, здається, нічого. Де, б****, мої граблі, улюблені, з гумовою ручечкою. Так, так, так, ні...
Чорт. знову.
Одне й те саме.
Скрізь. скрізь. скрізь...

0000101001

Thu, 08 Mar 2007 22:08:35 GMT

Вогник запальнички коливається від вітру, вилизуючи собі шлях. У полум"ї мерехтять обличчя, чужі погляди та, можливо, уривки майбутнього - такого ж ніякого, як сьогодні чи вчора. ліхтарі, незнайомці, остання маршрутка. Паморочиться в голові. Хтось нашіптує, що далі буде краще; внутрішній голос підказує, що краще бути не може, що це твій власний ідеал, утопія, життя у світі, який ти сам будував роками.
Дим стікає пальцями та, боляче відриваючись, зникає у весняному чорному небі, забираючи з собою часточку твоєї душі.
Так не повинно бути. Навкруги бетон, асфальт, тонни металобрухту, все це нависає над тобою і нічого справжнього і теплого в цілому світі. Нічого крім живого вогню, що крапає на дорогу, залишаючи слід по тобі.
Хто винен? я, здається, здогадуюсь..

останні вуглинки згасають, витираючи думки про завтра.
МОЗ голосно попереджає: куріння призводить до всякої х**ні...

0000101000

Mon, 05 Mar 2007 01:10:23 GMT

Прекрасний вечір:
усміхнені люди, веселі голоси, світло навколо,
пиво, більярд, бетонне небо,
зелене сукно, рахунки, цигарки, знову пиво,
меню в темній папочці "під шкіру", попільнички, попільнички, попільнички,
радість та жарти і дуже-дуже багато яскравого світла,
"ми його втрачаємо", силуети лікарів навкруги,
кольорові кульки, киї та знову пиво,
музика, галас, пиво, пиво, пиво...
Все просто чудово, але щось не так. матриця? А через 5 хвилин наступить завтра та зітре цю дебільну посмішку з мого обличчя.

0000100111

Wed, 07 Feb 2007 22:59:09 GMT

Потис, усміхаючись, руку, попросив закурити. Сказав, що я мудрий і маю працювати в газеті.
Багато усміхався і повторював на вухо, щоб цивільні перехожі не чули: "Нема чого 3.14здіти, бо 3.14здіти нема шо", але руку тиснув не мені.
Кльова звичка - говорити з однією людиною, звертатися до іншої. треба запам"ятати.
Вибачався, що бухий, вибачався просто так. Знову повторював: "Нема чого...", руку не відпускав. Хотів залишити телефон, пообіцяв бути ветераном. Ловив посмішки, радів із власної філософії. Не знав, що ще казати, тому все повторював і посміхався...
І справді. Нема чого 3.14здіти, бо 3.14здіти нема шо...

0000100110 (попса)

Tue, 06 Feb 2007 23:36:02 GMT

Я от тут подумав...
Попса як вона є. Все з часом стає нею. Справа не в тому, що, наприклад, рок набуває популярності, або диско, готика чи ще якась хня.
Трабл не в тому, що нас багато. Просто ми про це, соррі, багато 3.14здимо. Вибазарюється думка, подих.. кайф... зміст в кінці-кінців. "Слово ізречонноє єсть лож!" - писав класик. Ага. чим більше 3.14здиш, тим менше емоцій, душі. Ідея перетворюється в суто механічний процес роботи язиком і це зовсім не те, про що ВИ подумали. Бо залишаються сфери життя, де язик не шкодить суті, щоправда дещо особисті, та це вже інша історія.
І навіть те що я тут брешу, як собака чисто чоловічої статі, не додає ваги моїм словам. Лише навпаки. Таки "іноді краще жувати ніж говорити", тим паче про вірність, ідеали, віру... Слова знецінюють почуття. Саме тому я ніколи не говоритиму про кохання, хоча це так обожнюють жінки, принаймні пишуть про це у своїх глянцевих журналах. Я плюю в обличчя, коли мене перепитують "Чи ти на моєму боці?" Я топчу ікони, коли мене питають "чи ти віриш у Бога". "Чи ти нам допоможеш", "Чи можна на тебе покластися", "чи любиш ти тата й маму", "рідну країну", "народ", су*а, "мову"...
мля. Все перетворюється на мас-культуру. І не тому, що це закон. просто ми самі все для цього робимо. Готика/кохання/сріблястітуфлівцяточку - це не круто, це треба відчувати. і це для тих, хто відчуває.
І не треба 3.14здіти. краще просто мовчати. іноді це значить набагато більше за слова...

0000100101 (very old) (r)

Tue, 06 Feb 2007 23:14:12 GMT

Я типа счастлив. Пусть никто и не подумает, но мне сейчас хорошо. Тихо, задумчиво, быть может, немного тоскливо. когда хреново - ощущения те же и со стороны выгляжу точно так же.
Грустно.
И от этого хорошо.
Вернее наоборот - хорошо и от этого грустно - в принципе не важно - результат один - жизнь как она есть. готика.
Девушка с замечательным задом говорит по телефону-автомату и мешает мне думать о готике. Черт. Так вот, это готика и есть. Не хочу много писать, потому что она попсеет. и Движение. Любой мало-мальски патлатый мудак в состоянии об этом рассказать за бутылкой пива. Это касается и металлистов, и байкеров - всех, пожалуй. кроме панков. они никогда не претендовали на большее чем просто "обрыганы".
Девушка стоит на улице в "плюсшесть", бриджах и летних шлепанцах. ножки-ножки..
Панки всегда были тем, чем есть, лишь немного колеблясь вниз-вверх. по крайней мере честно, перед людьми и собой, не претендуя ни на что возвышенно-поэтическое. Но все это, в принципе, не имеет никакого отношения ко мне.
разве что девочка.. но нам чужого не надо.
Что-то я засиделся. пора...

0000100100 (old) (r)

Mon, 05 Feb 2007 08:58:44 GMT

Идти - это здорово.
Именно идти, а не ходить или, например, передвигаться - здесь весь кайф именно в процессе размеренного шагания, уверенного припечатывания асфальта своими подошвами - сам факт передвижения ровно ничего не значит, как и конечная цель. Ты просто идешь.
Впереди тебя - твоя собственная тень, полы плаща развеваются, легкий ветерок обдувает лицо, ты грозно дышишь в складки шарфа, черного, как и весь ты сегодня; и вообще ты неимоверно крут, если бы не дурманящий запах канализации по правую руку от твоего величия..
Стартующий ЗИЛ обдает тебя свежим облаком газов и попускает на ближайшую лавочку...

0000100011

Wed, 17 Jan 2007 17:59:38 GMT

Машини.
Чотири смуги автостради - дві вліво і дві вправо - тобто навпаки - дві вправо і дві вліво. проспект. Легке гудіння моторів, до якого звикаєш і з часом воно перетворюється на тишу. твою власну, локальну, бо в кожного своє розуміння тиші.
Можна медитувати на скажених світляків на горизонті - жовті ліхтарі, білі фари, червоні гальма та габаритні вогні - вся ця фігня летить з різною швидкістю та напрямом у чотири смуги. Червоні обганяють зелених, сині сорних, хоча в темряві всі вони сірі з відблисками червоних габаритів сусіда напроти.
Так і живемо.
Щодня.
Шовечора.
І жодної людини навкруги. Лише моя власна тінь три метри завдовжки серед чорних стрічок таких самих дерев.
Нірвана. десь серед їхніх гілок, що виринають з темряви неба, вихоплені знову жовтим ліхтарем за спиною.
Два недопалки і порожнеча.
Індустріальна тиша.
Індустріальна нірвана.
і кольорові світляки, що мерехтять проміж дерев на моєму власному обрії.
Знову час збирати каміння...

0000100010

Tue, 16 Jan 2007 22:07:12 GMT

Люди - коліщатка в здоровенному іржавому суспільному механізмі. Іноді вся ця хрінь заїдає, але це не важливо. Існує два типу коліс - митці та інженери-х*ятори. Кожен займає своє місце і не ладен щось змінити.
Інженери х*ячать, створюючи суспільне благо - будинки, хавку, комп"ютери і цей самий бісів інтернет. Митці додають у життя так званого креативу. При чому інженерам це нафіг не потрібно - вони х*ячать благо і їм більше нічого не треба, це автономна система. А митцям потрібне матеріальне благо та мистецтво. На цьому етапі теж виникає ринок - художники малюють для композиторів, композитори пишуть для поетів, всі вони стараються для акторів. Бо нікому не потрібен його власний талант - це лише спосіб самовираження. І все це відкладається в далекі комори, бо народжуються нові митці, а мистецтво, на відміну від суспільного матеріального блага, незнищенне.
А вони все стараються і стараються - письменники для художників, драматурги для композиторів. І нікому воно більше не потрібно.
Так буде завжди.

0000100001

Tue, 16 Jan 2007 09:55:05 GMT

Просто хуйово. Знову хочеться стиснути кулаки та битися головою, лізти на стелю і бла-бла-бла..
А та, яку ти марно намагаєшся забути, як ні в чому не бувало, посміхається до тебе: "Передзвон*ть мен*, будь ласка!". Руки тремтять і після третього повідомлення зриваєшся. Виклик. бо це та єдина, яку ти хочеш, та не можеш забути.
- Ало
- Привіт, чого такий невеселий?
- Просто, буває
(Вона знущається? ****)
- Аа.. Ну, з Днем Народження тебе! :)

0000100000 (r)

Fri, 12 Jan 2007 02:32:48 GMT

ОН
"Мы с тобой слишком разные. И из-за этого мы постоянно ссоримся", - дура! Сказала бы просто: "ты мне надоел" или "я встретила другого". Легко же говорить с умным видом. А я? А наши мечты? А дети, которые у нас могли бы быть? И теперь все в прошлом.
Забить. Увлечься чем-то и забыть. Найти другую. В конце-концов, пусть боль в груди, но я по-прежнему могу любить! О женщины, как горько с вами, но как же тяжело без вас... Где же Она, одна-единственная?..

ОНА
Тоскливо.
Теперь я точно знаю - принцев больше не существует. Наверное, стоило родиться немного раньше, дарить улыбки на рыцарских турнирах и всякое такое.. Найти хотя бы честного, не бабника, не подлеца - таких, наверное, тоже не осталось...

ОНИ
Шли по темной улице после Нового Года навстречу друг другу. Их взгляды на мгновенье встретились и соскользнули дальше.
- Может, Она? - мелькнула мысль у него в груди, он остановился и с надеждой посмотрел ей вслед - Нет, вряд ли, я - мечтатель - и, спрятав руки глубже в карманы, зашагал дальше.
- А, может, сказка еще не закончилась? - подумала она спустя миг и обернулась. Он уходил, не обращая на нее внимания - Нет, наверное, показалось - она опустила голову и побежала прочь.
А счастье оставалось на дороге, где-то посредине, в точке их встречи. Всего миг, а как могло бы получиться...

0000011111 (r)

Tue, 02 Jan 2007 00:39:51 GMT

Ну почему все так непросто?
И ты смотришь в глаза, сцепив зубы, чтобы достойно встретить свое поражение. А вместо "прощай" с губ как-то само собой срывается "до свидания". Ты поспешно уходишь, почти убегаешь, закутавшись в шерстяной платок, сунув руки в карманы, чтобы уж точно не обернуться, не передумать.
Ты еще раньше знал, что это произойдет, что кто-то должен попрощаться первым, а теперь споришь сам с собой, проговаривая вслух все, что не сказал раньше, в надежде, что так станет легче. Но она уже никогда не узнает - ты должен быть сильным до конца. А на разлинеенные бумажные страницы капают редкие слезинки - первый раз в этой жизни.
Но ничего - и один в поле воин. Берсеркер. Обкуренный какой-то дрянью и бесстрашный, непобедимый и сметающий все преграды. Только ты не куришь. ничего. и тебе больно.
Никогда не узнает
Первый раз
Снова один...

0000011101

Mon, 25 Dec 2006 22:43:42 GMT

Ви знаєте, як крапля чорнил розчиняється у воді? повільно, завитками, смакуючи кожен міліметр свого шляху. Важким павутинням вона набухає і поважно попускається на дно. Так само і алкоголь розбігається по тілу. Легке тепло розсереджується від серця в сторони. тендітно захоплюючи за собою почуття. нахабно змітаючи гострим ребром біль. чавлячи та ламаючи все те, що заважає спати - вічно спати, не долаючи перешкод, не замислюючись про наслідки...

0000011011

Sun, 29 Oct 2006 19:33:07 GMT

Важкі дощові краплі навкруги розбиваються на важкому шкіряному плащі, стікають волоссям та окулярами, потрапляючи в кишені - в найпотаємніші зморшки людської душі. Самотній саксофоніст у вухах виливає свій сум у мій мозок, примножаючи гаму незрозумілих почуттів при згадці про неї - здається, це називається інтерференцією - коли дві хвилі, накладаючись, не додаються, а множаться, поширюючі дитячу ніжність та сум у сліпому мороці нічного міста..
Блюз радіактивного дощу.
Кислуватий присмак на губах.
Солодка порожнеча під ногами.
Темрява, розігнана блиском чиїхось очей на іншому кінці міста.
Завтра буде ранок.
А далі.. не знаю.

0000011010

Tue, 03 Oct 2006 22:24:50 GMT

Місто стискає серце. Ні, не моє. Просто чиєсь розчавлене сердечко валяється на асфальті, в калюжі. Скривавлене, заляпане брудом, хоча, якщо витерти та трохи підмалювати, комусь іще може згодиться. А я просто іду повз нього, не зважаючи, не задумуючись ні про що. Але це завтра буде, я задаватиму собі дурні питання - чиє серце? чому так? навіщо? і що буде зі мною? - а сьогодні я поспішаю собі, як інші, невідомо куди - а що з того? хіба мало сердець вичавлює сіре місто щодня? - розплескуючи біль, почуття та свіжу-свіжу червону, мов стяги, кров...

0000011001

Tue, 03 Oct 2006 22:12:27 GMT

Хуйове слово "хуйово", але воно іноді переслідує, не даючи навіть зітхнути...
хуйово - це бути мужнім, добрим та піклуватися про добробут нації та оточуючих.
хуйово - це коли в твоїй голові діра, через яку видно мізки та зоряне небо за спиною.
хуйово - це робота, перемішана з іншою роботою, особистим життям та просто якоюсь багнюкою.
хуйово - це друзі, здатні пожертвувати собою задля тебе, але за додаткову платню.
хуйово - це коли твоя дівчина крутить хто-зна з ким, а тебе запевняють, що, значить, ви з нею одружитесь.
хуйово - це коли всі сплять і більше нема кому пожалітися.
Врешті-решт, це просто хуйово, бо в барабані нема патронів і гроші на них давно зберігаються лиш у вигляді скляних пляшок під ногами...

0000011000

Mon, 14 Aug 2006 19:15:39 GMT

Коли тобі в обличчя зверхньо кидають: "Романтик!" - ніби плювок, ніби діагноз. Як, наприклад, "ідіот" або "покидьок". Це означає, що в тебе немає майбутнього. Нове розуміння світу приходить до тебе, трохи випереджуючи кінцівку фрази, заліплюючи твої очі та губи, бридко стікаючи на підлогу. Погляд опускається, а квіти в руці в"януть. "Ви - романтик", - повторює вона, розчиняючись у темряві, розбиваючи серце, залишаючи тебе сам на сам із першою особою твоєї однини.

0000010111

Thu, 29 Jun 2006 14:59:29 GMT

Стояти в центрі апокаліпсису.
Спостерігати, як дощові краплі розбиваються під ногами, захоплюючи з собою часточки піску та чорного як морок асфальту.
Відчувати Кару Божу, що стікає по волоссю та одягу, виїдаючи кольори в очах.
Новий чорно-білий світ навколо дрібно порізаний мокрими прозорими променями.
Людські гріхи стікають брудною рікою, оминаючи поодиноких перехожих, залишаючи по собі нових нас, новий світ, новий день.