| 0000110100 |
|
|
| 10:40pm 05/11/2007 |
| |
Поїзд, що виринає з тонелю.
Наростаючий вихор мертвого крижаного повітря та металевий гуркіт. Крижинки наростають на віях, серце завмирає і лише коли волосся підіймається, самотушки розгойдуючись у такт беззвучній симфонії забутого композитора, з"являється Він - шалений паралелепіпед, розганяючи морок, розриваючи завісу між світами - нашим та своїм-потойбічним.
В цю мить перед очима вслід за темними вікнами вагонів пробігає все і всі, і не встигаєш ти народитися наново, як ацьцький потяг знову втягується в нікуди.
"Обережно, двері зачиняються. Наступна станція - небо..." |
|
| |
|
Read 6 - Post |
| |
| 0000110011 |
|
|
| 12:32am 19/10/2007 |
| |
Спалах - гуркіт - вогняний стовп - красень-лендкрузер, повільно плюючи на закон земного тяжіння, перевертається на бік.
За ним - блискучий опель - спалахує, підскакує і опускається на всі чотири колеса, з важким стогоном грюкаючи дном в розпечений асфальт.
Далі Ланос, пузатий німець-"мерс", пара тойот схожих мов дві сварливі сестри-близнючки, ще якісь пихаті іномарки, що їх важко розгледіти у химерній грі світла і тіні. Вогняна феєрія, лише сьогодні, за цінами нижче ринкових, два квитки за ціною трьох з половиною..
Бах! Бах! бах! спалахують як свічки, лопаються мов повітряні кульки... але чомусь із напалмом. Імпровізовані салюти продовжуються на протилежному боці стоянки, розриваються сигналізації, розриваються сирени, розриваються шкіряні салони - це мабуть болючіше, але факту не міняє. Уламки скла розлітаються в радіусі кількадесят метрів, частини обшивки валяються попід ногам тут і там, чорний дим і смердіння горілого пластику заповнюють порожнечу в нічному небі...
Наступного ранку - "Сталася пожежа на автостоянці по вулиці N, збитки становлять X0000000 гривень, людських жертв немає. Причина пожежі - недопалок, кинутий у бензинову калюжу. Винуватці розшукуються..." |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000110010 |
|
|
| 12:23am 03/10/2007 |
| |
Поміж руїнами, ледь помітні, носяться тіні. Тіні минулого. Прозорі химерні потвори, що простягають хижі руки до випадкових перехожих, випучуючи очі на відсутніх обличчях. Ніколи їх кістляві пальці не торкнуться більше живої плоті, стримані трансцедентними кайданами. І все, на що вони здатні - це жахати, не пускати подорожніх уперед, стримуючи своїм стогоном.
Завжди зі мною. Мої страхи. мої спогади. мої нездійснені мрії.
Посунути. Відкинути. Переступити так само, як і дитячі нічні жахи. Бо хто повертається до минулого, тому немає дороги в майбутнє.
Важче ж, коли чиїсь мрії стоять за твоєю спиною, вчепившись у светер та тремтячи від болю... |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000110001 |
|
|
| 02:42am 27/09/2007 |
| |
- Да..
- Ты уверен, что этого хочешь?
- Да
- И не боишься?
- Нет, я решил. Я действительно хочу каждое утро просыпаться рядом с тобой. Заглядывать в эти огромные карие глаза и тонуть в их глубине, играть с волосами, нежно дыша на ушко. Ощущать рядом твое тело и обнимать, гладить, целовать...
Вместе и навсегда
Упиваться манящей свежестью твоих губ, любоваться застывшими чертами - благородно побледневшим личиком, окаймленным черной рамкой непослушных локонов. Твои прохладные, недавно еще непоседливые ручки сжимают теперь накрахмаленную простыню, прекрасная грудь больше не вздымается и не опускается благородно в такт твоему дыханию... на белоснежной лебединой шейке еле заметный порез...
Повсюду идеальная чистота - ты всегда любила порядок. И лишь солоноватый привкус крови навсегда запечатлелся на моих уставших губах... |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000110000 |
|
|
| 11:16pm 10/09/2007 |
| |
IN GOLD WE TRUST...
прочитав щойно на блискучій монетці вартістю 1 доллар.
Вечір, пітьма, утомлені очі - глючить. але, може, така вона і є, сутність речей? |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000101111 |
|
|
| 11:32pm 19/08/2007 |
| |
Хуйово
Хуйово, блядь...
Достатньо хуйово, щоб не зважати на присмак вмираючого сонця на вустах. Достатньо вільного часу, щоб запалений мозок креслив все нові психоделічні картини - я ж-бо хвора людинка.
Тривога
Тривога, що постає звідкісь з-за спини...
Наче ти чогось не знаєш. Наче щось має бути по-інакшому. Наче серце стискає.. Чорно-білі сни божевільного янгола.
Тіні
Тіні минулого чи то майбутнього...
Тіні тануть, коли повертаєшся до них обличчям, наче ніколи й не існували. Черговий приступ паранойї знову змушує тебе озиратися в порожнечу.
Предчувствіє гражданской войни... |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000101110 |
|
|
| 11:31pm 23/06/2007 |
| |
Мега-дівчина.
Коли Вона йшла вулицею, дівчатка проводжали кралю заздрісними поглядами, мучачики ж забували про свої діла і довго втикали їй услід. Вона роздавала свій номер телефону направо й наліво і тримала мобільний вимкнутим.
Її любили ВСІ, Вона ж любила лише саму СЕБЕ. Вона любила себе кожну ніч до нестями в усіх можливих позах. Зранку Вона підфарбовувала очі та поверталася на вулицю - дарувати посмішки випадковим перехожим... |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000101101 |
|
|
| 11:30pm 08/06/2007 |
| |
Так влаштовано світ.
Так влаштований я.
Люди приходять, намотують круги навколо мене і йдуть далі, зникаючі у небутті. Люди, організації, тусовки - всі вони з часом вичерпують себе і стають зайвими. Тоді ти розумієш, що час знову прийшов, збираєш речі і сідаєш на перше ранкове метро, не лишаючи по собі навіть записки.
Зникають люди - лишаються лише номери телефонів. Але ти не можеш попрощатися, ти читаєш СМС та посміхаєшся, ти вислуховуєш про хлопців/дівчат, нові комп"ютери, ремонти, поїздки, але це більше нічого не значить, а наостанок кидаєш: "ні, не приїду - багато роботи". Хтось хвилює тебе місяць-два, хтось рік-три-чотири, але всі вони, зрештою, лишаються лише у телефонній книзі та на фотографіях.
І ти знаєш, що от він, момент, і ще ряд людей з твого оточення повинен відійти в архів. Як про це сказати? Просто "я йду". або "все, я йду". чи, може, "мені час іти". або просто перестати відповідати на дзвінки? Бо нічого більше не тримає мене тут. І всі ми Там будемо.
Крім тих, хто пішов раніше. І ти досі не знаєш, як надовго вони могли б залишитися в твоєму житті. Можливо, це саме ті люди, хто б могли бути з тобою все життя? Зрештою, мають же існувати такі.. індивідууми. Найкращий друг і дівчина...
А все інше стирається. Старі фотографії... |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000101100 |
|
|
| 11:29pm 30/05/2007 |
| |
бл**ське сонце. ані хмаринки
солоні крапельки поту стікають підборіддям, псуючи сорочку і джинси. спека. на небі - ворони. навкруги - машини. і люди. дурні тупі люди. думалка відключається і зморене температурою тіло рухається саме по собі. тіпа енергозберігаючий режим.
Раптом - сполох справа - дівчинка. готичний мейк-ап, анреальна чорна сукня, сумка а-ля Nightmare before Christmas, пронизливий погляд з-під довгих чорних вій... Рухи сповільнюються - можна роздивитися прекрасне тіло у всій красі, я пригальмовую - Боже мій... Погляд повертається до напрямку руху - перед очима пролітає, як у кіно, весь сьогоднішній день - шалений Жигуль на швидкості, за визначенням не властивій цьому виду транспорту, вписується у поворот за 20 сантиметрів від моєї ноги. А якби ж я не відвернувся. Якби не зупинився? якби...
Очі автоматично розшукують дівчинку в травневому натовпі. зникла. наче й не існувала...
Боже мій! бл**ське сонце... |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000101011 |
|
|
| 11:27pm 17/04/2007 |
| |
New hardware found
External device "совість"
Зручно й недорого. як у всіх - відчуваєш себе порядною людиною. а замучить - можна вимкнути, відкласти у сторону, навіть з розетки витягнути - і тиша...
А вона є. Нехай мовчить, нехай її не чутно. а на серці все шкребе якась дурня... |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000101010 |
|
|
| 10:11pm 20/03/2007 |
| |
Одне й те саме.
Скрізь. скрізь. скрізь.
Хлопці хочуть одного й того самого. Дівчата - того ж, але не зізнаються собі, наступаючи на одні й ті самі граблі, по-дорослому матюгаючись, йдуть шукати інші такі самі..
Солоні запахи поту й крові, розбите скло, регіт, розбризкані мізки, виколоті очі - як можна дивитися таке лайно.
Ха, молодь! тупі, як і я рік тому. Так, всі однакові. Життя - лайно. А цей/ця, здається, нічого. Де, б****, мої граблі, улюблені, з гумовою ручечкою. Так, так, так, ні...
Чорт. знову.
Одне й те саме.
Скрізь. скрізь. скрізь... |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000101001 |
|
|
| 12:07am 09/03/2007 |
| |
Вогник запальнички коливається від вітру, вилизуючи собі шлях. У полум"ї мерехтять обличчя, чужі погляди та, можливо, уривки майбутнього - такого ж ніякого, як сьогодні чи вчора. ліхтарі, незнайомці, остання маршрутка. Паморочиться в голові. Хтось нашіптує, що далі буде краще; внутрішній голос підказує, що краще бути не може, що це твій власний ідеал, утопія, життя у світі, який ти сам будував роками.
Дим стікає пальцями та, боляче відриваючись, зникає у весняному чорному небі, забираючи з собою часточку твоєї душі.
Так не повинно бути. Навкруги бетон, асфальт, тонни металобрухту, все це нависає над тобою і нічого справжнього і теплого в цілому світі. Нічого крім живого вогню, що крапає на дорогу, залишаючи слід по тобі.
Хто винен? я, здається, здогадуюсь..
останні вуглинки згасають, витираючи думки про завтра.
МОЗ голосно попереджає: куріння призводить до всякої х**ні... |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000101000 |
|
|
| 03:04am 05/03/2007 |
| |
Прекрасний вечір:
усміхнені люди, веселі голоси, світло навколо,
пиво, більярд, бетонне небо,
зелене сукно, рахунки, цигарки, знову пиво,
меню в темній папочці "під шкіру", попільнички, попільнички, попільнички,
радість та жарти і дуже-дуже багато яскравого світла,
"ми його втрачаємо", силуети лікарів навкруги,
кольорові кульки, киї та знову пиво,
музика, галас, пиво, пиво, пиво...
Все просто чудово, але щось не так. матриця? А через 5 хвилин наступить завтра та зітре цю дебільну посмішку з мого обличчя. |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000100111 |
|
|
| 12:53am 08/02/2007 |
| |
Потис, усміхаючись, руку, попросив закурити. Сказав, що я мудрий і маю працювати в газеті.
Багато усміхався і повторював на вухо, щоб цивільні перехожі не чули: "Нема чого 3.14здіти, бо 3.14здіти нема шо", але руку тиснув не мені.
Кльова звичка - говорити з однією людиною, звертатися до іншої. треба запам"ятати.
Вибачався, що бухий, вибачався просто так. Знову повторював: "Нема чого...", руку не відпускав. Хотів залишити телефон, пообіцяв бути ветераном. Ловив посмішки, радів із власної філософії. Не знав, що ще казати, тому все повторював і посміхався...
І справді. Нема чого 3.14здіти, бо 3.14здіти нема шо... |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000100110 (попса) |
|
|
| 01:25am 07/02/2007 |
| |
Я от тут подумав...
Попса як вона є. Все з часом стає нею. Справа не в тому, що, наприклад, рок набуває популярності, або диско, готика чи ще якась хня.
Трабл не в тому, що нас багато. Просто ми про це, соррі, багато 3.14здимо. Вибазарюється думка, подих.. кайф... зміст в кінці-кінців. "Слово ізречонноє єсть лож!" - писав класик. Ага. чим більше 3.14здиш, тим менше емоцій, душі. Ідея перетворюється в суто механічний процес роботи язиком і це зовсім не те, про що ВИ подумали. Бо залишаються сфери життя, де язик не шкодить суті, щоправда дещо особисті, та це вже інша історія.
І навіть те що я тут брешу, як собака чисто чоловічої статі, не додає ваги моїм словам. Лише навпаки. Таки "іноді краще жувати ніж говорити", тим паче про вірність, ідеали, віру... Слова знецінюють почуття. Саме тому я ніколи не говоритиму про кохання, хоча це так обожнюють жінки, принаймні пишуть про це у своїх глянцевих журналах. Я плюю в обличчя, коли мене перепитують "Чи ти на моєму боці?" Я топчу ікони, коли мене питають "чи ти віриш у Бога". "Чи ти нам допоможеш", "Чи можна на тебе покластися", "чи любиш ти тата й маму", "рідну країну", "народ", су*а, "мову"...
мля. Все перетворюється на мас-культуру. І не тому, що це закон. просто ми самі все для цього робимо. Готика/кохання/сріблястітуфлівцяточку - це не круто, це треба відчувати. і це для тих, хто відчуває.
І не треба 3.14здіти. краще просто мовчати. іноді це значить набагато більше за слова... |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000100101 (very old) (r) |
|
|
| 01:08am 07/02/2007 |
| |
Я типа счастлив. Пусть никто и не подумает, но мне сейчас хорошо. Тихо, задумчиво, быть может, немного тоскливо. когда хреново - ощущения те же и со стороны выгляжу точно так же.
Грустно.
И от этого хорошо.
Вернее наоборот - хорошо и от этого грустно - в принципе не важно - результат один - жизнь как она есть. готика.
Девушка с замечательным задом говорит по телефону-автомату и мешает мне думать о готике. Черт. Так вот, это готика и есть. Не хочу много писать, потому что она попсеет. и Движение. Любой мало-мальски патлатый мудак в состоянии об этом рассказать за бутылкой пива. Это касается и металлистов, и байкеров - всех, пожалуй. кроме панков. они никогда не претендовали на большее чем просто "обрыганы".
Девушка стоит на улице в "плюсшесть", бриджах и летних шлепанцах. ножки-ножки..
Панки всегда были тем, чем есть, лишь немного колеблясь вниз-вверх. по крайней мере честно, перед людьми и собой, не претендуя ни на что возвышенно-поэтическое. Но все это, в принципе, не имеет никакого отношения ко мне.
разве что девочка.. но нам чужого не надо.
Что-то я засиделся. пора... |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000100100 (old) (r) |
|
|
| 10:29am 05/02/2007 |
| |
Идти - это здорово.
Именно идти, а не ходить или, например, передвигаться - здесь весь кайф именно в процессе размеренного шагания, уверенного припечатывания асфальта своими подошвами - сам факт передвижения ровно ничего не значит, как и конечная цель. Ты просто идешь.
Впереди тебя - твоя собственная тень, полы плаща развеваются, легкий ветерок обдувает лицо, ты грозно дышишь в складки шарфа, черного, как и весь ты сегодня; и вообще ты неимоверно крут, если бы не дурманящий запах канализации по правую руку от твоего величия..
Стартующий ЗИЛ обдает тебя свежим облаком газов и попускает на ближайшую лавочку... |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000100011 |
|
|
| 07:59pm 17/01/2007 |
| |
Машини.
Чотири смуги автостради - дві вліво і дві вправо - тобто навпаки - дві вправо і дві вліво. проспект. Легке гудіння моторів, до якого звикаєш і з часом воно перетворюється на тишу. твою власну, локальну, бо в кожного своє розуміння тиші.
Можна медитувати на скажених світляків на горизонті - жовті ліхтарі, білі фари, червоні гальма та габаритні вогні - вся ця фігня летить з різною швидкістю та напрямом у чотири смуги. Червоні обганяють зелених, сині сорних, хоча в темряві всі вони сірі з відблисками червоних габаритів сусіда напроти.
Так і живемо.
Щодня.
Шовечора.
І жодної людини навкруги. Лише моя власна тінь три метри завдовжки серед чорних стрічок таких самих дерев.
Нірвана. десь серед їхніх гілок, що виринають з темряви неба, вихоплені знову жовтим ліхтарем за спиною.
Два недопалки і порожнеча.
Індустріальна тиша.
Індустріальна нірвана.
і кольорові світляки, що мерехтять проміж дерев на моєму власному обрії.
Знову час збирати каміння... |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000100010 |
|
|
| 12:15am 17/01/2007 |
| |
Люди - коліщатка в здоровенному іржавому суспільному механізмі. Іноді вся ця хрінь заїдає, але це не важливо. Існує два типу коліс - митці та інженери-х*ятори. Кожен займає своє місце і не ладен щось змінити.
Інженери х*ячать, створюючи суспільне благо - будинки, хавку, комп"ютери і цей самий бісів інтернет. Митці додають у життя так званого креативу. При чому інженерам це нафіг не потрібно - вони х*ячать благо і їм більше нічого не треба, це автономна система. А митцям потрібне матеріальне благо та мистецтво. На цьому етапі теж виникає ринок - художники малюють для композиторів, композитори пишуть для поетів, всі вони стараються для акторів. Бо нікому не потрібен його власний талант - це лише спосіб самовираження. І все це відкладається в далекі комори, бо народжуються нові митці, а мистецтво, на відміну від суспільного матеріального блага, незнищенне.
А вони все стараються і стараються - письменники для художників, драматурги для композиторів. І нікому воно більше не потрібно.
Так буде завжди. |
|
| |
|
Post |
| |
| 0000100001 |
|
|
| 11:57am 16/01/2007 |
| |
Просто хуйово. Знову хочеться стиснути кулаки та битися головою, лізти на стелю і бла-бла-бла..
А та, яку ти марно намагаєшся забути, як ні в чому не бувало, посміхається до тебе: "Передзвон*ть мен*, будь ласка!". Руки тремтять і після третього повідомлення зриваєшся. Виклик. бо це та єдина, яку ти хочеш, та не можеш забути.
- Ало
- Привіт, чого такий невеселий?
- Просто, буває
(Вона знущається? ****)
- Аа.. Ну, з Днем Народження тебе! :) |
|
| |
|
Post |
| |
|
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
kita_sad's journal